Війна Росії проти України триває паралельно у військовій та інформаційній площинах. У 2025 році інформаційний компонент став одним із ключових напрямків дій Кремля, який послідовно вибудовує комунікацію, спрямовану на україномовну аудиторію, західну громадську думку та російське суспільство. Центральним елементом цієї комунікації є наратив, що зображує Україну як державу, яка занурилася в політичну, економічну та військову кризу і залишилася без повної підтримки союзників. У цьому контексті інформація про ситуацію на фронті, мобілізацію чи рішення влади добирається вибірково, емоційно підкреслюється та вбудовується в цілісні наративні схеми.
Метою є не надання достовірної інформації, а створення цілісного, гнітючого образу, в якому Україна не має шансів на перемогу, її еліти корумповані та відірвані від реальності, суспільство зраджене Заходом, а єдиним «розумним» виходом є прийняття російських умов «миру». Таким чином, російські пропагандистські операції одночасно впливають на емоції українців, посилюють підтримку війни в самій Росії та підживлюють втому від війни в країнах НАТО та ЄС.
Наведений нижче ситуаційний звіт представляє провідні напрямки зусиль російської пропаганди щодо українського суспільства у листопаді 2025 року, а також описує психологічні цілі, яких Кремль намагається досягти в інфопросторі.
Провідні наративні лінії Кремля щодо України
«Фронтова поразка України та крах оборони»
У повідомленнях щодо ситуації в районі Покровська, Куп’янська та на інших ділянках фронту послідовно формується картина повного колапсу оборони. Пропаганда ігнорує офіційну інформацію Києва про стабілізацію, контрнаступальні дії чи ротації військ, натомість акцентуючи увагу на нібито «панічних відступах» та «незворотних втратах». Головний посил: подальший опір не має сенсу, оскільки «міста все одно скоро впадуть», а кожен день боротьби лише збільшує кількість жертв без жодних шансів на успіх.
«Україна — країна цвинтарів, а не перемоги»
Наступна наративна лінія базується на інтенсивному висвітленні теми смерті. Матеріали про нові військові поховання, прощання з солдатами та символіку цвинтарів подаються як доказ «геноцидної мобілізації», яку проводить держава. Теза проста: цвинтарі зростають швидше, ніж віра суспільства в перемогу, а Україна стала країною, де сенс боротьби замінено безпорадністю та жалобою.
«Мобілізація як геноцид власного народу»
Мобілізаційним заходам надається характер полювання на людей. Пропаганда описує випадки призову студентів, людей похилого віку чи хворих, часто без перевірки фактів і зі значним перебільшенням, щоб посилити ефект обурення та страху. Такий меседж має перетворити українську державу на безжальну машину, яка «перемелює власних громадян заради інтересів Заходу», перенаправляючи гнів з агресора, тобто Росії, на інституції Києва.
«Захід цинічно кидає зброю та гроші в “пекло війни”»
Російські та проросійські інформаційні канали детально перераховують пакети військової та фінансової допомоги, протиставляючи мільярди доларів картинам зруйнованих міст і травмованого цивільного населення. Головний висновок: Захід використовує Україну як випробувальний полігон, спосіб виснаження Росії та інструмент внутрішніх політичних ігор. Допомога подається як цинічна інвестиція, єдиним наслідком якої є «продовження української агонії».
«Російські атаки на енергетичну інфраструктуру є ефективними та “виправданими”»
Обстріли електростанцій, ТЕЦ чи мереж електропередачі описуються як точні дії, спрямовані на «воєнну логістику» та «українські військові спроможності». Водночас пропаганда детально висвітлює наслідки цих атак для цивільного населення — перебої з електропостачанням, опаленням чи водою, — однак відповідальність за цей стан покладає на владу в Києві, яка нібито «не вміє захистити громадян і відкидає реалістичні пропозиції миру». У такий спосіб робиться спроба нейтралізувати моральний осуд атак на критичну інфраструктуру та представити їх як інструмент «повернення до здорового глузду» влади України.
«Зеленський — брехун, який втратив легітимність»
Президент України постійно зображується як залежний політик, відірваний від реальності, цинічний та одержимий утриманням влади. Кожна суперечка всередині владного табору чи критична заява депутата миттєво використовується як доказ «розпаду еліти» та втрати суспільної легітимності. Цей наратив покликаний сформувати переконання, що Україна програє не через російську агресію, а через власне керівництво, яке «бреше суспільству» про ситуацію на фронті та перспективи війни.
«Режим у Києві переслідує церкву, опозицію та звичайних людей»
Дії державного апарату щодо представників православної церкви, пов’язаної з Московським патріархатом, а також щодо проросійських політиків і кіл, які ставлять під сумнів прозахідний курс, у російському наративі подаються як жорстокі репресії тоталітарної системи. Кремль називає цю структуру «канонічною», щоб надати їй особливого авторитету і створити враження, що саме вона є легітимною церквою в Україні. Термін «київський режим» має закріпити образ України як держави, що втратила демократичний характер і застосовує методи, нібито жорстокіші за російські, що є ключовим у комунікації, спрямованій на західну аудиторію.
«Захід втомився від України і починає відступати»
Кожна дискусія про умови допомоги, кожна суперечка навколо нових пакетів підтримки чи обговорення конфіскації російських активів миттєво інтерпретується як доказ «втоми від України». Відмова у передачі певних систем озброєння подається як симптом розпаду проукраїнської коаліції. Нові пакети допомоги називають «останніми конвульсіями» системи, яка ось-ось припинить функціонування.
«НАТО не зможе реально захистити Україну»
Логістичні аналізи, звіти аналітичних центрів (think-tanks) та заяви військових експертів щодо обмежень інфраструктури чи часу перекидання військ цитуються вибірково та гіперболізуються. Висновок має бути один: у разі подальшої ескалації допомога НАТО надійде занадто пізно, а Альянс і так не наважиться на дії реального масштабу. Звідси виводиться заклик до «реалізму», тобто прийняття російських умов як єдиних можливих.
«Україну зраджують власні еліти та митці»
У пропагандистських повідомленнях аудиторія регулярно натрапляє на сюжети про знаменитостей, артистів, спортсменів чи політиків, які нібито обирають компроміс із Москвою (наприклад, виступають у Росії, пом’якшують раніше радикальну риторику, замовчують тему війни) або замішані в корупційних скандалах. Це має свідчити про моральний занепад суспільства: якщо еліти «тікають» від відповідальності й думають лише про себе, то звичайний громадянин не має причин продовжувати нести тягар війни.
«Українець за кордоном — небажаний, на нього нападають»
Злочини на ґрунті ненависті, локальні конфлікти чи поодинокі інциденти за участю біженців у Польщі та інших країнах ЄС перебільшуються і подаються як повсякденність. Меседж має посилювати в українців почуття самотності. Захід у російській пропаганді — це не простір солідарності, а місце ворожості та лицемірства. Це удар як по моральному духу суспільства, так і по іміджу союзників.
«Білорусь і Росія пропонують “реалістичний мир”, який саботує Київ»
Кожна «мирна ініціатива» з боку Мінська чи Москви, як-от пропозиції перемир’я, «миротворчих місій» чи «гарантій безпеки», подається як доказ доброї волі агресора. У нібито провалі цих ініціатив звинувачують Україну та Захід, які начебто «блокують мир» з ідеологічних чи економічних причин. Це має легітимізувати подальшу ескалацію військових дій як «наслідок впертості Києва».
Психологічні цілі російської пропаганди щодо України
Російські інформаційні повідомлення є не набором випадкових меседжів, а елементом цілісної психологічної операції, яка одночасно впливає на три групи: українське суспільство, аудиторію в Росії та громадську думку на Заході.
Ось ключові цілі російських психологічних операцій:
1. Параліч волі українського суспільства до спротиву Наративи про «фронтову поразку», «країну цвинтарів» та «геноцидну мобілізацію» мають формувати відчуття неминучості поразки та асоціювати захист держави виключно зі стражданням, смертю та безглуздою жертвою. Мета — викликати апатію («вже нема за що боротися»), змирення («ми все одно програємо») та спонукати частину суспільства тиснути на владу задля капітуляції або «миру за будь-яку ціну».
2. Ерозія довіри до влади в Києві Теми про «брехуна Зеленського», «режим, що переслідує церкву та опозицію» і «розпад еліт» мають підривати легітимність держави та її керівництва. Психологічно йдеться про перекладання відповідальності за наслідки війни з агресора на власну владу таким чином, щоб гнів, розчарування та втома спрямовувалися проти Києва, а не проти Москви.
3. Посилення почуття самотності та зради Наративи про «втомлений Захід», «відступ союзників», «небажаних українців за кордоном» та «еліти, що зраджують народ», мають зміцнювати переконання, що Україна покинута зовнішніми партнерами та власними елітами. Це створює атмосферу безнадії: якщо нас ніхто не підтримує, якщо навіть наші представники думають лише про себе, то подальший опір позбавлений сенсу.
4. Легітимізація російської агресії та насильства Представлення атак на енергетичну інфраструктуру як «виправданого тиску», а російських та білоруських «мирних» пропозицій як «реалістичного миру» має послабити моральний спротив агресії. Мета — релятивізувати відповідальність («винні всі»), знизити емпатію до жертв і створити враження, що саме впертість України, а не дії Росії, спричиняє подальші страждання цивільного населення.
5. Знеохочення західних суспільств до подальшої підтримки Для аудиторії в країнах НАТО та ЄС пропаганда зосереджується на витратах: «вкиданні грошей у пекло війни», «марних мільярдах» та «нереальних можливостях НАТО». Мета — викликати почуття втоми та безглуздості допомоги, а як наслідок — тиск на уряди щодо обмеження підтримки Києва. Зрештою, це має призвести до реального ослаблення обороноздатності України.
6. Нормалізація російських умов «миру» як єдиного виходу Поєднання образу військової поразки, внутрішнього розпаду держави, втомленого Заходу та «розумних» пропозицій Москви має замкнути простір суспільної уяви. У такому інформаційному середовищі має здаватися, що існує лише один «раціональний» вихід — прийняття російських вимог. Будь-яке інше рішення подається як ірраціональне продовження страждань.
Інформаційний фронт війни за майбутнє України
Описані вище наративні лінії та психологічні цілі демонструють, що російська пропаганда проти України є точно спланованим інструментом ведення війни. Вона не обмежується коментуванням ситуації на фронті, а будує широку, емоційно насичену розповідь про країну, яка нібито вже не має майбутнього, була зраджена союзниками, а її керівництво втратило право на управління. У цій картині немає місця для зваженої дискусії, фактів чи плюралізму думок. Натомість є послідовне посилення страху, відчуття безглуздості, самотності та відсутності суб’єктності як в українському суспільстві, так і серед його партнерів. Саме ці емоції мають підготувати ґрунт для «миру» на російських умовах, який буде продано як єдиний вихід із «пекла війни».
Ефективна відповідь на цю стратегію вимагає від України та її союзників не лише постачання зброї чи фінансової підтримки, а й послідовної стратегічної комунікації, що базується на прозорості, фактах та повазі до аудиторії. Необхідне систематичне викриття маніпуляцій: від фальшивих наративів про «геноцидну мобілізацію» до міфів про «втомлений Захід» та «реалістичний мир», який пропонує агресор. Війна за Україну точиться також у свідомості мільйонів людей. Від того, чи збереже українське суспільство віру у власну спроможність, а західні демократії — рішучість у підтримці, залежить не лише майбутнє Києва, а й архітектура європейської безпеки на наступні десятиліття. Тому моніторинг та аналіз російської пропаганди є не другорядним завданням інформаційних експертів, а одним із ключових елементів оборони від агресії.
Автор: Войцех Покора
Проєкт MUGA: «Публікація створена на основі поточного моніторингу інформаційного середовища Молдови, України, Грузії та Вірменії, що реалізується в рамках проєкту MUGA — модуль II (“Цифрові розслідування та аналіз операцій впливу задля безпеки інформаційного середовища суспільств Молдови, України, Грузії та Вірменії”). Проєкт реалізується Фундацією INFO OPS Polska та DFRLab (Atlantic Council).
Діяльність фінансується з державного бюджету в рамках конкурсу Міністра закордонних справ РП “Публічна дипломатія 2024–2025 — європейський вимір та протидія дезінформації”. Публікація виражає виключно погляди авторів і не може ототожнюватися з офіційною позицією Міністерства закордонних справ Республіки Польща».
Запрошуємо також ознайомитися зі звітами: Дослідження інформаційних середовищ Молдови, України, Грузії та Вірменії:
- Дослідження інформаційного середовища Вірменії: https://infoops.pl/badanie-srodowiska-informacyjnego-armenii/
- Дослідження інформаційного середовища Молдови: https://infoops.pl/badanie-srodowiska-informacyjnego-moldawii/
- Дослідження інформаційного середовища Грузії: https://infoops.pl/badanie-srodowiska-informacyjnego-gruzji/
- Дослідження інформаційного середовища України: https://infoops.pl/badanie-srodowiska-informacyjnego-ukrainy/
