![Rosja od lat przedstawia się jako naturalny partner państw Globalnego Południa oraz rzecznik „wielobiegunowego ładu”, który ma stanowić alternatywę wobec dominacji Zachodu. W tej narracji Kreml pozycjonuje się także jako przeciwnik neokolonializmu. Analiza konkretnych przypadków, obejmujących Irak, Kubę oraz wybrane państwa afrykańskie, prowadzi jednak do odmiennych wniosków. W praktyce zamiast relacji partnerskich widoczny jest powtarzalny schemat instrumentalnego wykorzystywania zasobów tych państw. Mechanizm ten nie jest nowy. W wielu aspektach przypomina działania Związku Radzieckiego wobec krajów określanych wówczas jako Trzeci Świat. Zmieniła się retoryka oraz część narzędzi operacyjnych, natomiast podstawowa logika pozostaje podobna. Rosja deklaruje wsparcie dla suwerenności i niezależności państw Globalnego Południa, jednocześnie wykorzystując ich ograniczenia strukturalne dla realizacji własnych celów politycznych i militarnych. Irak jako model operacyjny Przypadek Iraku dostarcza jednego z najbardziej przejrzystych przykładów działania mechanizmu rekrutacyjnego. W lutym 2026 roku irackie służby bezpieczeństwa zatrzymały 17 osób podejrzanych o udział w siatce werbunkowej. Jak podaje portal The New Arab, młodzi Irakijczycy byli przyciągani ofertami pracy oraz studiów, które po przyjeździe do Rosji „przekształcały się w kontrakt na służbę wojskową”. Kluczowym elementem całego procesu był brak tłumaczenia dokumentów oraz presja wywierana na podpisywanie umów sporządzonych w języku obcym. Dostępne relacje wskazują, że nie był to incydent jednostkowy. Jak czytamy w dzienniku The National, „młodzież była wciągana poprzez pozornie legalne kanały, takie jak agencje pracy czy biura podróży, a następnie wiązana kontraktami w obcym języku”. Źródła te sugerują również, że skala zjawiska jest istotna. Według przywoływanych informacji „około 3 000 Irakijczyków trafiło do rosyjskiej armii”. Reakcja władz w Bagdadzie wskazuje, że proceder został potraktowany jako realne zagrożenie dla bezpieczeństwa państwa. Podjęto decyzję o zamknięciu części programów stypendialnych oraz rozpoczęto działania dyplomatyczne. W analizie tego przypadku konieczne jest zachowanie precyzji. Mamy do czynienia z konkretnym mechanizmem funkcjonującym w Iraku, a nie z jednorodnym zjawiskiem obejmującym cały region, co bywa upraszczane w niektórych przekazach. Skalowanie mechanizmu: Kuba i Afryka Podobne schematy działania widoczne są także poza Irakiem, co wskazuje na ich powtarzalny, a nie incydentalny charakter. Na Kubie rekrutacja opiera się przede wszystkim na wykorzystaniu dysproporcji ekonomicznych. Jak wskazuje analiza Friedrich Naumann Foundation, oferowano wynagrodzenia „rzędu 2 000 USD miesięcznie przy średniej kubańskiej około 17 USD”, a także obietnice nieruchomości i uzyskania obywatelstwa. W tym samym opracowaniu szacuje się, że liczba osób zaangażowanych po stronie rosyjskiej może sięgać nawet kilkunastu tysięcy. Zjawisko to ma jednocześnie wyraźny wymiar komunikacyjny. Portal The New Voice of Ukraine podaje, powołując się na ustalenia ukraińskiego wywiadu, że działania te służą budowaniu przekazu, zgodnie z którym „Rosja nie jest agresorem, bo wspiera ją także ‘cywilizowany świat’”. W tym ujęciu osoby rekrutowane pełnią podwójną funkcję, ponieważ są wykorzystywane zarówno operacyjnie, jak i propagandowo. W państwach afrykańskich proces ten ma bardziej rozproszony charakter, jednak jego logika pozostaje zbliżona. Jak relacjonuje Al Jazeera, według strony ukraińskiej „ponad 1 780 obywateli afrykańskich walczy obecnie w rosyjskiej armii”, a sam mechanizm obejmuje dziesiątki państw. Jednocześnie źródła cytowane przez tę redakcję wskazują, że wielu rekrutów było „wciąganych na czarnym rynku pracy […] bez przeszkolenia”, często pod pretekstem ofert zatrudnienia. Relacje uczestników tych procesów potwierdzają, że sytuacja po przyjeździe do Rosji miała w wielu przypadkach charakter przymusowy. W materiale agencji Reuters czytamy, że część z nich została skierowana „bezpośrednio do kopania okopów i działań na froncie”, często bez odpowiedniego przygotowania oraz zaplecza logistycznego. Mechanizm działania: struktura i funkcje Analiza porównawcza pozwala uchwycić spójny schemat operacyjny, który powtarza się w różnych kontekstach geograficznych. Pierwszym etapem jest impuls ekonomiczny. Jak podaje dziennik The National, potencjalnym rekrutom oferuje się „jednorazowe premie sięgające 20 000 USD oraz miesięczne wynagrodzenie około 3 000 USD”. W realiach wielu państw Globalnego Południa oznacza to dochód wielokrotnie przewyższający lokalne standardy, co znacząco zwiększa podatność na ofertę. Drugim etapem jest moment przejęcia kontroli. Po przyjeździe do Rosji rekruci trafiają w sytuację asymetrii informacyjnej i prawnej. Podpisują dokumenty, których często nie rozumieją, a ich możliwość wycofania się zostaje ograniczona. Agencja Reuters relacjonuje, że część z nich trafia „bezpośrednio na front, nierzadko do najbardziej niebezpiecznych zadań”, co wskazuje na instrumentalne traktowanie tych osób jako zasobu wysokiego ryzyka. Trzecim elementem jest warstwa informacyjna. Obecność cudzoziemców jest eksponowana w przekazie medialnym jako dowód międzynarodowego poparcia. Jak wskazuje portal The New Voice of Ukraine, ich udział służy budowaniu narracji o globalnej legitymizacji działań Rosji, co ma znaczenie zarówno wobec odbiorców wewnętrznych, jak i zagranicznych. Uzupełnieniem tego modelu są lokalne sieci współpracy. Z ustaleń agencji Reuters wynika, że w niektórych przypadkach proces rekrutacji wspierany jest przez lokalnych aktorów politycznych oraz biznesowych. Zwiększa to wiarygodność ofert i ułatwia dotarcie do potencjalnych kandydatów, jednocześnie utrudniając przeciwdziałanie temu zjawisku na poziomie państwowym. Bandung i reinterpretacja „trzeciej drogi” Konferencja w Bandungu w 1955 roku stanowiła próbę zdefiniowania realnej autonomii państw postkolonialnych wobec rywalizujących bloków. Jej uczestnicy odrzucali podporządkowanie zarówno Zachodowi, jak i Związkowi Radzieckiemu. Jak przypomina analiza publikowana przez Explaining History, deklarowano sprzeciw wobec „kolonializmu we wszystkich jego postaciach”, obejmującego każdą formę dominacji zewnętrznej, niezależnie od jej ideologicznego uzasadnienia. Współczesna Rosja świadomie odwołuje się do tej tradycji. W swojej komunikacji podkreśla znaczenie wielobiegunowości oraz wspólnoty państw Globalnego Południa, które mają rzekomo odzyskiwać podmiotowość w systemie międzynarodowym. Problem polega na tym, że obserwowane działania stoją w sprzeczności z tym przekazem. Mechanizmy rekrutacyjne prowadzą do sytuacji, w której obywatele tych państw są wciągani w konflikt po stronie rosyjskiej. W praktyce oznacza to odejście od idei niezaangażowania i faktyczne podporządkowanie się jednemu z aktorów. W tym ujęciu widoczna jest wyraźna ciągłość historyczna. Związek Radziecki również deklarował wsparcie dla państw niezaangażowanych, jednocześnie konsekwentnie rozszerzając własną strefę wpływów. Dzisiejsza Rosja operuje mniej ideologicznym językiem, częściej wykorzystuje narzędzia ekonomiczne, sieci pośredników oraz mechanizmy rynkowe, jednak cel pozostaje zbliżony. Chodzi o wciąganie państw i ich społeczeństw w orbitę własnych interesów, przy jednoczesnym utrzymaniu narracji o partnerstwie i wspólnej walce z dominacją Zachodu. Między narracją a praktyką Zestawienie przypadków Iraku, Kuby oraz państw afrykańskich prowadzi do jednego zasadniczego wniosku, choć nie wynika on z deklaracji, lecz z obserwacji konkretnych działań. W różnych kontekstach geograficznych powtarza się ten sam schemat, w którym czynniki ekonomiczne, presja sytuacyjna oraz manipulacja informacyjna tworzą spójny mechanizm pozyskiwania ludzi do działań militarnych. Na poziomie oficjalnym Rosja konsekwentnie odwołuje się do idei współpracy i wspólnoty interesów z państwami Globalnego Południa. W praktyce prowadzi to jednak do ograniczania ich realnej autonomii. Koncepcja „trzeciej drogi”, która miała oznaczać niezależność od wielkich bloków, przestaje funkcjonować jako projekt polityczny, a zaczyna pełnić rolę narzędzia uzasadniającego konkretne działania. Z perspektywy analitycznej kluczowe znaczenie ma rozróżnienie między warstwą deklaratywną a operacyjną. To nie język oficjalnych wystąpień, lecz przebieg procesów rekrutacyjnych, przepływ ludzi oraz sposób ich wykorzystania pozwalają uchwycić rzeczywisty charakter relacji. W tym wymiarze Globalne Południe nie występuje jako równorzędny partner, lecz jako zasób, który można mobilizować w zależności od potrzeb strategicznych.](https://disinfodigest.pl/wp-content/uploads/2026/04/Zasobyludzkie.png)
Мадрид. Вулиця, яких багато в столиці Іспанії. Однак саме тут, за елегантною вивіскою «Boye Abogados», перетинаються шляхи Едварда Сноудена, офіцера ГРУ Павла Рубцова та розшукуваного за державну зраду Анатолія Шарія. Що пов’язує найвідомішого викривача АНБ з людьми, які реалізують агресивні інтереси Кремля? Спільний знаменник — Гонсало Боє. Людина, яка створила систему, що дозволяє ворогам Заходу використовувати його власні цінності як зброю.
На перший погляд, це лише юридична фірма. Але аналіз документів, зв’язків і дат, які нам вдалося отримати, розкриває іншу картину. Це операційний центр, де право перетворюється на політику, а звинувачення у шпигунстві та диверсіях розчиняються в наративі про «переслідування за погляди». Боє — не звичайний адвокат. Це архітектор захисної парасольки, під якою в Європі знаходять притулок люди, що реалізують інтереси Москви.
Революціонер у мантії
Щоб зрозуміти цей механізм, треба поглянути на людину, яка смикає за ниточки. Гонсало Боє — постать наче з кіносценарію, хоча це скоріше бойовик, аніж судова драма. Народжений у Чилі 1965 року, він ріс у тіні диктатури Піночета. Вже тоді він обрав радикалізм. Досьє спецслужб пов’язують його з Революційним лівим рухом (MIR). Коли на початку 90-х він прибув до Європи, то не шукав спокою. У 1992 році іспанська поліція заарештувала його за звинуваченням у співучасті у викраденнях, здійснених баскським угрупованням ЕТА. Тоді в’язниця стала його університетом. Там він здобув диплом юриста і там народилася його нова ідентичність: захисника «проклятих».
Роками Боє будував легенду юриста, який бореться з системою. Він намагався притягнути до суду чиновників адміністрації Джорджа Буша за Гуантанамо, захищав Едварда Сноудена, і врешті став обличчям правової битви каталонських сепаратистів, зокрема Карлеса Пучдемона. Ефективно блокуючи їхню екстрадицію, він довів одне: він вміє паралізувати правосуддя, перетворюючи судові зали на політичні трибуни.
Клієнт із тіні ГРУ
У певний момент у портфоліо Боє почали з’являтися клієнти іншого ґатунку. Не сепаратисти, не ідейні активісти, а люди, діяльність яких прямо вписувалася в агресивні операції Кремля.
У лютому 2022 року в Польщі затримали Пабло Гонсалеса. Для громадськості це був іспанський фрілансер, військовий кореспондент і співробітник відомих медіа, таких як La Sexta, Público чи Gara. Однак під цією медійною оболонкою ховався Павел Рубцов, офіцер російської військової розвідки ГРУ. Коли спецслужби перервали його місію, у гру миттєво вступив Гонсало Боє. Сьогодні чітко видно, що адвокат не захищав у цій справі звичайного репортера, а рятував майстерно законспірованого «нелегала», який роками будував свою вірогідність, використовуючи розгалужену інфраструктуру.
Рубцов створив портал Eulixe, який слугував його операційним центром. Більше того, він зумів налагодити офіційну співпрацю з іспанським Центром досліджень ненависті та дезінформації «Al Descubierto», що займається… боротьбою з мовою ворожнечі та дезінформацією. Це вершина цинізму російської розвідки: офіцер ГРУ проник у структури, які мали захищати Європу від таких, як він. Разом зі своїми співробітниками, зокрема Хуаном Тейшейрою, він їздив на Донбас, створюючи матеріали про «сіру зону», які під маскою гуманітаризму просували російський наратив. Захищаючи його, Боє захищав точно сконструйований інструмент впливу.
Попри ці факти, Боє запустив перевірений сценарій. Використовуючи «журналістську» легенду, побудовану навколо порталу Eulixe, у медіа та на дипломатичних майданчиках він представляв арешт шпигуна як атаку на свободу слова. Його дії були настільки ефективними, що на захист Рубцова стали міжнародні профільні організації, не усвідомлюючи, що захищають агента. Фінал цієї історії дописав сам Володимир Путін, вітаючи Рубцова на злітній смузі в Москві після обміну в’язнями, тим самим остаточно підтвердивши, ким насправді був клієнт мадридського адвоката.
Віденський зв’язковий
Ще більш тривожним є випадок Анатолія Шарія, проросійського блогера, обвинуваченого в Україні у державній зраді. Шарій — не просто публіцист; це творець масової медійної мережі, що діє на платформах YouTube (@SuperSharij) та Telegram і має величезні охоплення в Європі, особливо в Україні та Іспанії. У рамках цієї діяльності він також заснував політичну партію «Партія Шарія», діяльність якої була остаточно заборонена українським судом у червні 2022 року. Його інфраструктура, підтримувана дорогими рекламними кампаніями (на Facebook оцінюються у суми до 70 000 доларів США), слугувала для ведення злагоджених наративних кампаній, що відповідали лінії Кремля. Коли цей ключовий для російського впливу актив був затриманий в Іспанії, Гонсало Боє негайно взявся за його захист. Однак наше розслідування підтвердило, що їхні стосунки не були результатом раптової, рятувальної імпровізації, а елементом довгострокової, ретельно підготовленої стратегії.
Сліди цієї стратегії ведуть до Відня — міста, яке з часів холодної війни залишається столицею шпигунських інтриг. Там мешкає Костянтин Бондаренко, політолог і ключовий бізнес-партнер Шарія. Документи, які ми отримали, свідчать, що вони спільно вели освітній проєкт «Yasharu» — платформу, що поєднувала медійні охоплення Шарія з контентом, виробленим віденським бек-офісом Бондаренка, формалізованим, зокрема, в організації Ante Meridiem.
У цій схемі Гонсало Боє діяв точно посередині. Ще у 2021 році, задовго до затримання Шарія, адвокат був гостем вебінарів, організованих австрійським аналітичним центром ICEUR-Vienna, у яких активну участь брав Бондаренко. Цікаво, що темою виступів Боє була концепція «lawfare», тобто використання права як зброї в політичних конфліктах.
Це ключовий момент розслідування. Він вказує на те, що «захисна парасолька» — це не послуга, яку купують у паніці після арешту, а структура, що будується з холодним розрахунком. Віденський вузол, представлений Бондаренком, відповідає за ідеологію та логістику, тоді як мадридський вузол, тобто Боє, надає юридичну технологію, необхідну для паралізування західного правосуддя. Шарій, вочевидь передбачаючи проблеми, подбав про цю систему за місяці до того, як іспанська поліція постукала у двері його вілли на узбережжі.
Механіка тіні: Параліч і пропаганда
Механіку дій Гонсало Боє найкраще можна простежити на прикладі справи офіцера ГРУ Павла Рубцова. Аналізуючи його дії, ми бачимо чітку схему, яка виходить далеко за межі стандартної лінії захисту, оскільки це не звичайна адвокатура, а інженерія правового та інформаційного хаосу.
Аналіз матеріалів справи та хронології подій розкриває дворівневий механізм, який аналітики розвідки називають «гібридною парасолькою». По-перше, відбувається параліч: вступ Боє у справу миттєво запускає лавину формальних клопотань, єдина мета яких — максимально сповільнити судову машину, адже у шпигунських справах час завжди грає на користь обвинуваченого, дозволяючи зімкнути ряди та замести сліди. По-друге, відбувається зміна вектору. Саме на цьому етапі геній Боє стає небезпечним, оскільки адвокат блискавично перетворює залу суду на політичну трибуну. У його наративі офіцер ГРУ перестає бути шпигуном, перетворюючись на мученика свободи слова, а звинувачення у зраді Боє називає «помстою режиму», докази ж — «політичною фабрикацією».
Для російської пропаганди такий юрист — неоціненний скарб. Пропагандистам Кремля не потрібно вигадувати брехню з нуля, достатньо процитувати «відомого європейського правозахисника». Наші джерела вказують, що цитати Боє з’являлися в російських державних медіа в середньому через кілька годин після його пресконференцій у Мадриді. Це ідеальний симбіоз: Боє отримує розголос, а Кремль — вірогідність для своїх тез.
Чому Мадрид?
Чому саме Іспанія стала лабораторією цієї операції? Відповідь криється у розколах іспанського суспільства, які Боє вміє майстерно використовувати. Іспанія, з її історичною недовірою до державних інституцій та сильною поляризацією, є ідеальним ґрунтом для антиістеблішментських наративів. Боє грає на цих емоціях як віртуоз.
У країні, де значна частина громадськості з підозрою дивиться на НАТО і США, захист журналістів, яких «переслідує система» (навіть якщо вони є офіцерами ГРУ), потрапляє на сприятливий ґрунт. Боє не мусить бути російським агентом, щоб реалізовувати цілі Москви. Достатньо, щоб він був собою — радикальним юристом, який у боротьбі з системою не бере полонених. Для Кремля він є ідеальним «корисним каталізатором». Його присутність надає ваги тезам, які російські пропагандисти самі не змогли б продати західній громадській думці.
Як наслідок, адвокатська контора в центрі Мадрида стає точкою, де західна правова система використовується проти неї самої.
Закон, пропаганда і брудні гроші
Імідж Боє як ідейного захисника прав людини тріщить, однак, при зіткненні з твердими фінансовими даними. У 2021 році іспанська прокуратура висунула йому звинувачення у відмиванні грошей і підробці документів у гучному процесі галісійського наркобарона Сіто Міньянко. Слідчі доводять, що адвокат допомагав легалізувати прибутки від контрабанди наркотиків, створюючи складну архітектуру фіктивних компаній.
Саме ця компетенція — вміння рухатися в сірій фінансовій зоні — здається ключем до розуміння його стосунків із людьми Кремля. Клієнти Боє, яких у судах представляють як бідних дисидентів, насправді оперують капіталом, джерела якого ведуть просто до Москви. Найкращим доказом є фінанси Анатолія Шарія. Поки Боє переконував іспанський суд у політичному підґрунті переслідувань свого клієнта, OSINT-аналіз статків блогера розкрив зовсім іншу картину. Шарій, нібито втікач, є власником розкішної вілли в Каталонії, вартість якої оцінюється в мільйон євро. Але це лише верхівка айсберга.
Ми проаналізували сліди фінансових потоків, що проливають нове світло на цей «захист». З документів випливає, що на рахунки, пов’язані з оточенням Шарія, надходили перекази з російського відділення «Райффайзен Банку» в Москві, а їхня загальна сума, про яку говорять джерела, становить до 670 000 євро. Ще красномовнішою є транзакція в криптовалюті від 22 лютого 2022 року. За два дні до російського вторгнення в Україну гаманець, пов’язаний із цією мережею, був поповнений на суму 600 000 доларів у біткойнах.
Чи це збіг, що людина, яку звинувачують у відмиванні грошей для наркомафії, бере під своє крило людей, яких фінансують готівкою з Росії, безпосередньо перед початком повномасштабної війни? Боє створив контору, яка функціонує на стику цих двох світів. Для Сіто Міньянко він відмивав наркодолари, для російських активів відмиває репутацію, і все це відбувається в тіні розкішної нерухомості та анонімних блокчейн-трансферів. У цій схемі «захисна парасолька» — це не лише юридична метафора, а реальна інфраструктура, яка дозволяє брудним грошам і ворожій пропаганді безпечно циркулювати в європейській кровоносній системі.
Парасолька, що протікає
Історія Гонсало Боє — це більше, ніж судовий трилер. Це інструкція. Вона чорним по білому показує, як у серці Європи, в країні-члені НАТО, функціонує логістично-правовий хаб для противників Альянсу. Офіс на мадридській вулиці не є звичайною адвокатською конторою, це ключовий вузол мережі, яка поєднує віденське ідеологічне підґрунтя Бондаренка, московські гроші та агентуру ГРУ.
Те, що ми виявили, є доказом ефективності російської доктрини «lawfare» — використання права як зброї. Боє, викладаючи цю стратегію на австрійських семінарах, не теоретизував. Він її впроваджував. Він створив систему, в якій західні цінності, такі як презумпція невинуватості, право на захист чи свобода слова, були перетворені на щити для людей, які прагнуть ці цінності знищити. Коли на рахунки, пов’язані з його клієнтами, надходять сотні тисяч євро з Росії, а «незалежні журналісти» виявляються офіцерами російської розвідки, стає зрозуміло, що ми маємо справу не з правосуддям, а зі спеціальною операцією. Мадрид став випробувальним полігоном. Якщо цю модель не буде зруйновано, незабаром ми побачимо її копії в інших столицях Європи.
Підсумок цієї операції для Заходу болісний. Павел Рубцов повернувся до Москви, де його зустрічали з почестями, належними героям таємних служб. Анатолій Шарій і далі насолоджується сонцем у своїй каталонській віллі, перебуваючи в безпеці за муром процедур, які допоміг звести його адвокат. А Гонсало Боє? Він і далі приймає клієнтів, доводячи щодня, що в сучасній гібридній війні статті закону бувають ефективнішими за танки, а добре оплачуваний юрист вартий більше, ніж військова дивізія.
Автор: Войцех Покора – головний редактор Disinfo Digest За участі: Малгожата Санецка Ольшевська – керівник групи OSINT INFO OPS Polska
Публікація створена в рамках проєкту MUGA – модуль II («Цифрові розслідування та аналіз операцій впливу задля безпеки інформаційного середовища суспільств Молдови, України, Грузії та Вірменії»). Проєкт реалізується Фондом INFO OPS Polska та DFRLab (Atlantic Council).
Звіт: Badanie środowiska informacyjnego Ukrainy – Fundacja INFO OPS POLSKA
Діяльність фінансується з державного бюджету в рамках конкурсу Міністра закордонних справ РП «Публічна дипломатія 2024–2025 – європейський вимір та протидія дезінформації».
